Пізнавальні проекти учнів

Пізнавальні проекти спрямовані на збирання інформації про якийсь географічний об’єкт, конструювання процесу та явища в конкретних умовах, розробку проектів, спрямованих на розв’язання глобальних проблем сучасності. Такі проекти мають чітку структуру. Під час їхнього виконання висувається мета, відбирається і аналізується науково інформація, проводяться « мозкові атаки» з метою їх розв’язання. Результат проекту оформляється у вигляді схеми, доповіді, повідомлення.

Проект  телепередачі «В екваторіальному лісі»

 Доброго дня всім!!! Не повірите - сьогодні я веду репортаж з найтеплішого материка на планеті – Африки. Зараз із знімальною групою ми  прямуєм в екваторіальний ліс Конго.

 І так! Ми вступили в таємничий світ екваторіального лісу. Хто не мріяв  і не мріє побувати в ньому? Перше враження від нього це – хаос у природі. Майже непрохідна стіна з дерев, чагарників, трав і бамбуків, перевитих трав’янистими й здерев’янілими ліанами різної товщини й довжини. Якась неймовірна рослинна плутанина!  Ліани чіпляються за голову, руки і ноги, як щупальця спрута. Де – не – де  дерева змикаються над стежкою , ми йдемо ніби вузьким тунелем. Просуваємося повільно. Доводиться пробивати щільну пелену павутиння, по якому бігають величезні павуки; вона застилає очі. На заболочених ділянках, вимощених тонкими й слизькими від багнюки жердинами, ми йдемо ще повільніше . Щоб не опинитися в чорній рідині, доводиться обережно пробиратися, спираючись на довгу палицю.

        Стоять не ворухнувшись дерева – велетні, як колони, що підпирають небозвід. Саме вони надають  якоїсь таємничості, величі. У них дископодібні корені – підпірки, що відходять від стовбура. Це своєрідні контрфости, які надають  стійкості гігантському дереву. Трапляється багато дерев з ходульними придатковими коренями, які нагадують лапи величезних павуків.

Трапилось дерево, стовбур якого вкритий конусоподібними шипами. Це фагара.

    Знімальна група, яка йде попереду, щосили орудує мачете,  розрубуючи  ліани, але ті не здаються: то увіп’ються в куртку шпичаками, загнутими всередину, то так, що важко відірватися, то жалять руки десятками  дрібних колючок від необережного дотику. З розчленованих ліан тече то білий клейкий сік. То білий густий сік – каучук, то червоний, що нагадує кров.

    Душно. Гниють великі дерева, що попадали, пріє листя, всюди сирість і напівморок. Сонце не проникає через завісу буйної рослинності. Ні щонайменшого подиху вітерця. Дуже душно. Переступаємо через коріння,  ледве перелазимо через дерева велетні. На стежці лежать, згорнувшись спіраллю чорні із синюватим відтінком тисячоніжки. Над нами  так низько нависають гілки дерев, що доводиться дуже нахилятися,  щоб не вдаритися головою об сучок і не пошкодити очей.

       Лише над покинутими хатинками, які іноді трапляються на шляху, можна побачити небо. Приблизно через чотири кілометри шляху підійшли до покинутого табору. Сіли відпочити. Біля табору багато яскравих квітів. По них повзають, збираючи нектар, великі чорні бджоли.

      Рушаємо далі. Раптом чуємо злякані голоси робітників, що йдуть попереду: мурахи, мурахи! Озираємося. Мурахи перетинають стежку потоком у кілька метрів. Комахи несамовито кусають за ноги. Щелепи   у сторожових мурах – справжні кусачки. І впиваються вони мертвою хваткою. Коли на ліс почала спускатись ніч, ми досягли табору біля струмка. Табір являв собою кілька низьких хатин, збитих з грубих, необтесаних дощок вкритих травою. Він розташувався на п’ятачку відвойованого у лісу. Нам відвели одну із кращих хатин. Поки влаштувалися. Небо раптом затяглося хмарами, заблискали блискавки, ринула злива. Ми були раді, що вчасно дісталися табору.

      На сьогодні все! А завтра нас чекає подорож  до водоспаду Лівінгстона. Бувайте!

А нам під акомпанемент дощу залишилось міцно спати.

                                                                   Учасниця проекту

                                                                                            Краковецька Руслана